Державна виконавча служба України

Прийняття рішення юрисдикційними органами не є кінцевим етапом у поновленні порушеного права. Потрібне належне їх виконання, оскільки це суттєво впливає на стан законності та правопорядку, на захист проголошених і гарантованих Конституцією України прав та свобод людини і громадянина. Важлива роль у цьому належить інституту виконавчого провадження.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Примусове виконання рішень в Україні, згідно зі ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", покладається на державну виконавчу службу, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Виконання рішень, перелік яких установлено законом, покладається на державних виконавців, визначених Законом України "Про державну виконавчу службу". Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

ДВС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра юстиції України. Серед нормативних актів, які закладають правові основи організації і діяльності ДВС України, слід назвати закони України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р. та "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р., а також Положення про Державну виконавчу службу України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 385/2011.

Стаття 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" закріплює, що органами державної виконавчої служби є: а) Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; б) управління державної виконавчої служби головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; в) районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих із боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.

Відповідно до закону державними виконавцями є такі посадові особи: начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції.

Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної виконавчої служби рішень судів та інших органів покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах, міськрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Державні виконавці є державними службовцями. їм видається службове посвідчення встановленого зразка. Під час виконання службових обов'язків вони носять формений одяг, зразок якого затверджується Міністерством юстиції України. Вони користуються правами і виконують обов'язки, передбачені законом. При цьому працівники органу державної виконавчої служби зобов'язані сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

Загальні вимоги, яким має відповідати особа, яка бажає стати державним виконавцем, установлені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державну виконавчу службу": ним може бути громадянин України, який має юридичну освіту, володіє державною мовою і здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Разом із тим Закон передбачає також додаткові вимоги до державних виконавців відповідного рівня й керівників певних підрозділів, які включають: необхідність постійного проживання на території України не менш як п'ять років, наявність вищої юридичної освіти і стажу юридичної роботи не менш як три роки.

Директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, його заступником, заступником начальника головного управління юстиції - начальником управління державної виконавчої служби, його заступником призначається громадянин, який постійно проживає на території України не менш як п'ять років, має вищу юридичну освіту і стаж юридичної роботи не менше п'яти років, з яких не менш як три роки в органах державної виконавчої служби.

Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України "Про державну службу" (недієздатність, наявність судимості, притягнення до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення тощо).

Особа, яка вперше призначається на посаду державного виконавця, обов'язково проходить стажування протягом не менш як двох місяців. Порядок проходження стажування визначається Міністерством юстиції України.

Правовий статус працівників державної виконавчої служби визначено в ст. 6 Закону України "Про державну виконавчу службу" в загальному вигляді, а його конкретизація міститься у статтях 11-14 цього Закону, статтях 5 і 6 Закону України "Про виконавче провадження".

Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює обов'язковість вимог державних виконавців. Так, вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом. Ці норми логічно доповнюються положеннями ст. 14 Закону України "Про державну виконавчу службу", відповідно до якої державний виконавець перебуває під захистом закону. Держава гарантує захист здоров'я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Опір державному виконавцю, а також заподіяння тілесних ушкоджень, образа, погроза, інші насильницькі дії стосовно державного виконавця, членів його сім'ї, а також знищення їхнього майна у зв'язку з виконанням державним виконавцем своїх службових обов'язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, установленому цим Законом.

Особливості відповідальності державних виконавців установлюються ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу". Так, державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, установленому законом. У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, установленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.